ГЛАВА 8. ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ У ПЕРШІЙ ІНСТАНЦІЇ

8.1. Порядок вирішення господарських спорів у господарському суді

Розгляд справ у місцевих господарських судах згідно з ч. 1 ст. 4-6 ГПК України здійснюється суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії та складності справи, може бути розглянуто колегіально в складі трьох суддів.

Значення судового розгляду полягає в тому, що вирішується головне завдання – захист майнових та інших прав і законних інтересів організацій та підприємств і активний всебічний вплив на поліпшення їх діяльності. В процесі розгляду перевіряється обґрунтованість взаємних вимог і заперечень сторін; на підставі всебічного, повного та об’єктивного дослідження зібраних доказів встановлюються їх дійсні права та взаємовідносини, виявляються умови та причини, що породили спір. Значення цієї стадії полягає також і в тому, що на підставі аналізу та узагальнення матеріалів справи, досліджених у ході судового засідання, а також достовірно встановлених обставин справи господарський суд розробляє пропозиції, спрямовані на вдосконалення господарських відносин, господарського законодавства, а також усунення недоліків у діяльності організацій.[133]

Спір має бути вирішений господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви (ч. 1 ст. 69 ГПК України). Тільки у виняткових випадках голова господарського суду чи його заступник мають право продовжити строк вирішення спору, але не більше, ніж на один місяць, про що виноситься ухвала, яка не підлягає оскарженню в апеляційному та у касаційному порядку, відповідно до ст. 106 і 111-13 ГПК України.

У разі залучення до участі іншого відповідача або заміни неналежного відповідача розгляд справи починається заново і здійснюється в межах строків, передбачених ч. 1, 2 ст. 69 ГПК України. У разі необхідності голова господарського суду або його заступник може подовжити строк вирішення спору, але не більше ніж на один місяць.

У строк більше двох місяців суддя може вирішити спір, якщо про це є письмове клопотання обох сторін чи однієї сторони, погоджене з другою стороною. За наявності цих обставин у судді немає необхідності порушувати перед головою господарського суду або його заступником питання щодо продовження строку вирішення спору.

Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішений господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви. Частина 3 статті 69 ГПК України передбачає, що у ­виняткових випадках голова господарського суду чи його заступник має право продовжити строк вирішення спору, але не більше, ніж на один місяць.

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п’яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження в справі, у якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала надсилається також іншим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли від них витребуються документи, відомості й висновки або їхні посадові особи викликаються до господарського суду. Ця ухвала виноситься з додержанням вимог ст. 86 ГПК України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Тому при повернені до господарського суду з позначкою пошти “адресат вибув” або “за даною адресою не знаходиться” всіх процесуальних документів, господарський суд позбавлений можливості здійснювати розгляд справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до положень ст. 75 ГПК України, оскільки ухвала про порушення повернута до суду у зв’язку з відсутністю відповідача за вказаною у позовній заяві адресою. Відповідач автоматично позбавляється можливості надати суду свої доводи і заперечення по суті заявленого до нього позову. За таких обставин господарський суд зобов’язує позивача надати уточнені відомості про адресу відповідача та докази направлення відповідачеві за уточненою адресою копії позовної заяви та доданих до неї документів. До того ж суд за власною ініціативою, в порядку ст. 38 ГПК України може витребувати необхідну інформацію у відповідних підприємств і організацій, незалежно від їх участі у справі і, як правило, це запити до Державного реєстратора.

Питання встановлення місцезнаходження відповідача з точки зору особливостей господарського процесу є проблематичними:

- господарський суд відповідно до ст. 69 ГПК України повинен вирішити господарський спір у строк, що не перевищує двох місяців з дня одержання позовної заяви;

- господарське процесуальне законодавство не надає право господарського суду зупиняти провадження у справі і оголошувати відповідача у розшук або направляти повідомлення податковому органу або доручити розшук відповідача іншим органам.

За наявності в матеріалах справи документів, які свідчать про те, що відповідач належним чином не повідомлений про дату і місце розгляду справи, суд змушений вишукувати процесуальні форми вирішення господарського спору за відсутності відповідача у судовому процесі, що є проблематичним в умовах чинного господарського процесуального законодавства, оскільки проблема вирішення господарських спорів за відсутності відповідача обумовлена як об’єктивними труднощами, так і неоднозначністю судової практики. Якщо позивач на вимогу суду не надав витребуваних документів, то суд має підстави залишити позов без розгляду на підставі ч. 5 ст. 81 ГПК України, але вирішення ситуації ускладнюється у випадку, коли позивач виконав усі вимоги суду, а відповідач так і залишився належно не повідомленим про час і місце судового засідання.[134]

З метою забезпечення правильного та своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії щодо підготовки справи до розгляду (ст. 65 ГПК України):

1) вирішує питання про залучення до участі в справі іншого відпо­відача та про виключення чи заміну неналежного відповідача;

2) викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться в тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з’ясовує, які матеріали можуть бути подані додатково;

3) зобов’язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їхніх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження;

4) вирішує питання про призначення експертизи;

5) провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження;

6) вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов’язковою;

7) вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи;

8) вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації;

19 вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову;

10) вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

Про витребування доказів від сторони, а також від інших підприємств, установ, організацій, державних органів господарський суд зазначає в ухвалі про порушення провадження в справі.

Якщо в позовній заяві є посилання на докази, що підтверджують викладені обставини, але самі докази до позовної заяви не додані, таку заяву не можна повертати з посиланням на ст. 63 ГПК України. У цьому випадку суддя в процесі підготовки справи до розгляду ухвалою витребує ці докази від позивача чи відповідача.

Підготовка справи до розгляду є самостійною обов’язковою стадією господарського процесу, яка здійснюється по кожній справі після її порушення з метою правильного розгляду і ви­рішення спору у встановлені процесуальним законом строки. Завданнями цієї стадії є:

- уточнення позовних вимог і обставин, що складають підставу позову;

- встановлення характеру правовідносин сторін і відповідно кола нормативних актів, які будуть застосовуватися при вирішенні спору;

- встановлення кола осіб, що беруть участь у справі;

- визначення кола доказів, які необхідні для вирішення спору по суті, і забезпечення їх надання до початку розгляду справи;

- повідомлення заінтересованих осіб про час і місце розгляду.

Вирішення спорів у господарських судах відкрите, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної чи банківської таємниці, або коли сторони чи одна зі сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті. Про розгляд справи у закритому судовому засіданні або про відхилення з цього приводу виноситься ухвала.

Правосуддя в господарських відносинах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін і свободи в наданні ними доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Процесуальний порядок провадження у судових справах визначається системою процесуальних дій, які виконуються судом і учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою процесуальних прав і обов’язків суб’єктів правовідносин, які визначають зміст процесуальних дій; гарантіями реалізації процесуальних прав та обов’язків. У судовому процесі дії судді та учасників господарського процесу мають певний зміст і процесуальну форму вираження, вчинення і закріплення, провадяться у певній послідовності і порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу та іншими актами господарського процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 74 ГПК України порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями – суддею, головуючим у засіданні. Засідання господарського суду проводиться у залі засідань з дотриманням вимог господарського процесуального законодавства. Підготовкою засідання займається помічник судді господарського суду, який надсилає заінтересованим особам ухвали про дату і час розгляду спору, приймає від учасників процесу необхідні для розгляду справи докази і залучає їх до справи, а також виконує за дорученням судді інші дії. На початку судового засідання суддя або головуючий оголошує склад господарського суду, перевіряє явку представників сторін та їх повноваження роз’яснює учасникам судового процесу їхні права і обов’язки та сприяє в здійсненні належних їм прав, визначає порядок ведення засідання, з’ясовує надходження від учасників процесу заяв, клопотань, відводів складу суду, експертів тощо.

У засіданні заслуховуються представники позивача й відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні. Суддя (головуючий) з’ясовує надходження від учасників господарського процесу доповнень до досліджених справою матеріалів. Після цього повідомляє про закінчення розгляду справи і оголошує рішення чи його резолютивну частину або ж коли буде прийнято повне рішення.

Статтею 75 ГПК України передбачено, що коли на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

В роз’ясненнях Вищого арбітражного суду України[135] зазначається, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з’явилися у засідання. Вищий господарський суд України звертає увагу на те, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду[136] (п. 2 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України). Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, тільки якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.[137]

У разі нез’явлення в засідання господарського суду представника позивача, якщо його присутність було визнано обов’язковою, суддя вправі притягти позивача до відповідальності, встановленої п. 5 ст. 83 ГПК України, або залишити позов без розгляду, або вжити обох цих заходів одночасно, а

Що ж до представника відповідача, то у разі нез’явлення його представника за викликом господарського суду останній має право відкласти розгляд справи (ст. 77 ГПК України), вжити заходів, передбачених п. 5 ст. 83 ГПК України або ст. 90 ГПК України, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.[138]

Передбачені ч. 4 ст. 22 ГПК України права позивача змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Ця норма не застосовується під час розгляду справи в інших інстанціях. Зазначені права можуть бути використані позивачем також під час нового розгляду справи у першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд суду першої інстанції.

Зміна предмету позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обгрунтовує свою вимогу до відповідача. Так, якщо вимога про визнання угоди недійсною замінюється вимогою про розірвання договору і наводяться інші підстави відповідної вимоги, то має місце зміна предмету і підстави позову. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 78 ГПК України господарський суд виносить ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, а відповідно до ч. 5 ст. 78 ГПК України приймає рішення про задоволення позову у разі визнання його відповідачем. Проте суд, який вирішує спір, не зв’язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та відповідача — про визнання позову. На підставі ч. 6 ст. 22 ГПК України у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником даного судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.[139]

Згідно зі ст. 60 ГПК України відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Отже відповідач не обмежується якимось терміном на подання ним зустрічного позову у межах строку вирішення спору. У разі подання відповідачем зустрічного позову і необхідністю у зв’язку з цим дослідження у стислі терміни додаткових доказів або проведення додаткових процесуальних дій судам рекомендується застосовувати положення ч. 3-5 ст. 60 ГПК України.

Статтею 79 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі і тому зупинення провадження з інших підстав слід визнати неправомірним. За змістом цієї статті оскарження у встановленому порядку ухвал суду першої інстанції, і, відповідно, надіслання матеріалів справи до апеляційної інстанції може бути підставою для зупинення ним позовного провадження або провадження у справі про банкрутство.[140]

Отже, засідання господарського суду можна поділити на три частини: підготовчу, розгляд справи по суті (дослідження й оцінка доказів) і прийняття рішення по справі.

Підготовча частина судового розгляду являє систему процесуальних дій, спрямованих на встановлення можливості розгляду справи по суті. На думку С.В. Васильєва, в цій частині необхідно вирішити два відносно самостійних завдання:

- встановити наявність або відсутність умов, які є необхідними для забезпечення правильного вирішення справи в судовому засіданні. Саме на це спрямовані вимоги закону, які передбачають здійснення процесуальних дій щодо перевірки явки учасників процесу і вирішення питання з розгляду справи за відсутності кого-небудь із них; щодо виявлення згоди на розгляд справи суддею одноособово; щодо вирішення питань про відвід; щодо відкладення роз­гляду справи;

- створення необхідних умов для всебічного, повного та об’єктивного дослідження доказів у справі, для здійснення судочинства на основі змагальності й рівності сторін. На це передусім спрямовані вимоги закону, що регламентують процесуальні дії щодо роз’яснення учасникам їхніх процесуальних прав і обов’язків; щодо вирішення судом заяв і клопотань осіб, що беруть участь у справі.[141]

У цій частині здійснюються такі процесуальні дії:

1) головуючий відкриває судове засідання й оголошує, яка справа підлягає розгляду;

2) встановлюються особи, які з’явилися на засідання;

3) головуючий оголошує склад суду, інших учасників розгляду (прокурор, експерт, секретар), роз’яснює особам, що беруть участь у справі, їхні права та обов’язки;

4) суд розглядає заяви осіб, які беруть участь у справі;

5) розглядає питання про відкладення розгляду справи (за наявністю підстав).

Основною частиною судового засідання є розгляд справи по суті, де вирішуються такі завдання:

- визначення обсягу та межі дослідження обставин справи в судовому засіданні;

- встановлення наявності чи відсутності підстав для припинення провадження в справі в стадії судового розгляду. Наприклад, головуючий здійснює процесуальні дії щодо виявлення наявності бажання позивача відмовитися від своїх позовних вимог або бажання сторін укласти мирову угоду;

- дослідження доказів у справі, які входять у структуру господарського процесуального доказування. До структури також входять дії щодо встановлення предмета доказування, збору, надання та оцінки доказів.

Для цієї частини властиве здійснення таких процесуальних дій:

1) доповідь головуючого, з’ясування питань щодо підтримки позивачем своїх позовних вимог, визнання відповідачем вимог позивача, укладення мирової угоди;

2) встановлення порядку дослідження доказів;

3) заслуховування пояснень осіб, що беруть участь у справі;

4) дослідження письмових доказів;

5) дослідження речових доказів;

6) дослідження висновку експерта.

Провівши дослідження матеріалів справи і оцінивши всі наявні докази, господарський суд може зробити відповідний ви­сновок по суті спору і прийняти рішення.

У судовому засіданні, а також про огляд і дослідження письмових або речових доказів у місці їх знаходження складається протокол.

У протоколі судового засідання зазначаються:

1) рік, місяць, число і місце судового засідання;

2) найменування суду, що розглядає справу, та склад суду;

3) номер справи і найменування сторін;

4) відомості про явку в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу або про причини їх неявки;

5) відомості про роз’яснення господарським судом сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх процесуальних прав і обов’язків, зокрема, права заявляти відводи, та попередження перекладача про відповідальність за завідомо неправильний переклад, судового експерта — за дачу завідомо неправильного висновку або відмові від дачі висновку;

6) усні заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

7) усні роз’яснення судовими експертами своїх висновків і відповіді на поставлені їм додаткові запитання.

Протокол веде секретар судового засідання. У триденний строк його підписують суддя (суддя — головуючий у колегії суддів) і секретар судового засідання.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколами і протягом п’яти днів після їх підписання подавати письмові зауваження з приводу допущених у протоколах неправильностей або неповноти протоколу. Зауваження на протоколи у всіх випадках долучаються до матеріалів справи.

Господарський суд розглядає зауваження на протокол протягом п’яти днів з дня подання зауваження і за результатами розгляду виносить ухвалу, якою приймає зауваження або мотивовано відхиляє їх.

На вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу. Відтворення технічного запису судового процесу здійснюється в судовому засіданні при розгляді справи судом у першій інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку, а також при розгляді зауважень на протокол судового засідання на вимогу сторін чи за ініціативою суду. Питання про видачу копії технічного запису учаснику процесу, про його відтворення поза судовим засіданням вирішуються головуючим у кожному окремому випадку залежно від обставин.

8.2. Відкладення, зупинення, поновлення і припинення судового розгляду

Відкладення розгляду справи полягає в перенесенні засідання на інший строк із тим, щоб забезпечити необхідні умови розв’язання спору. По своїй суті це організаційні заходи суду щодо забезпечення принципу всебічного, повного та об’єктивного розгляду позовних вимог. Нерідко це пов’язано з недоліками в підготовці справи до розгляду, які зумовлені діями сторін чи судді. Умовами для відкладення розгляду справи є такі обставини, які не дають можливості розглянути її в даному засіданні, але вони не можуть бути усунені господарським судом і особами, які беруть участь у справі, до наступного засідання. Нерідко відкладення розгляду справи є наслідком недоброякісної підготовки справи до розгляду, несвоєчасного відправлення ухвали учасникам процесу тощо. Проте навіть в разі належної підготовки справи до розгляду виникають обставини, які не належать від господарського суду і не дають можливості розглядати справу в даному засіданні.[142]

Умовами для відкладення розгляду справи є такі обставини, які не дають можливості розглянути її в судовому засіданні, але вони можуть бути усунені господарським судом і особами, які беруть участь у справі до наступного засідання. Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених у ст. 69 ГПК України, розгляд справи, коли через якісь обставини спір не може бути вирішений у даному засіданні. Такими обставинами є:

1) нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу. Якщо суддя вважає, що внаслідок такого нез’явлення неможливо вирішити справу, то розгляд справи відкладається в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України;

2) неподання витребуваних доказів. Про витребування доказів від сторони, а також від інших підприємств, установ, організацій, державних органів господарський суд зазначає в ухвалі про відкладення розгляду справи. Приймаючи рішення, господарський суд має право за неподання у встановлений строк витребуваних доказів стягнути штраф з особи, яка повинна була їх надіслати;

3) необхідність витребування нових доказів. В процесі розгляду справи за клопотанням представників сторін або одного з них, інших учасників процесу, які мають на це право, а також з ініціативи суду може виникнути необхідність витребування нових доказів без яких справу неможливо вирішити про що виноситься ухвала;

4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача.

5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта. Клопотання про відвід має бути аргументованим і переконливим.

Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, у якій вказується причини відкладення, заходи, яких необхідно вжити для забезпечення розгляду справи в наступному засіданні господарського суду, а також час і місце проведення наступного засідання.

Аналіз господарського процесуального законодавства дозволяє зробити висновок про те, що ухвала про відкладення розгляду справи не може бути перевірена в апеляційному порядку, виходячи із наступного:

- розгляд справи відкладається в межах строків вирішення спорів, передбачених ст. 69 ГПК України;

- розгляд справи відкладається на конкретну дату і час;

- ухвала про відкладення розгляду справи є проміжним процесуальним документом, і всі помилки, які можливі на цьому етапі господарського процесу, можуть бути усунені в разі перевірки рішення в порядку нагляду за цією справою.

Суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі. У Господарському процесуальному кодексі України не визначено випадки оголошення перерви. На практиці це буває, наприклад, в разі розгляду складних справ.

Відкладення розгляду справи та оголошення перерви в засіданні не впливають на передбачений законом загальний строк розгляду цієї справи.

При розгляді справи інколи виникають обставини, що перешкоджають подальшому її розгляду і неможливо встановити час їх усунення. В таких випадках розгляд справи зупиняється. Зупиненням провадження у справі є припинення процесуальних дій по справі на невизначений строк.

Зупинення провадження в справі – це тимчасове припинення здійснення процесуальних дій у справі з обставин, що не залежать від суду та сторін і перешкоджають подальшому руху справи.

Зупинення провадження в справі суттєво відрізняється від відкладення розгляду справи. Слухання справи відкладається на відповідний строк для здійснення судом або особами, які беруть участь у справі, певних процесуальних дій. При зупиненні провадження в справі здійснення процесуальних дій припиняється, за винятком дій щодо забезпечення доказів або позову та дій, пов’язаних із самим призупиненням провадження або його поновленням. Строк зупинення провадження в справі не вказується, воно поновлюється лише при настанні певних, передбачених законом умов.

Перелік підстав зупинення провадження у справі міститься у ст. 79 ГПК України, який є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Аналіз цієї статті дозволяє виділити два блоки підстав:

- обов’язкові підстави, які вказані у Господарському процесуальному кодексі, за наявності яких господарський суд зобов’язаний зупинити провадження у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом;

- необов’язкові (факультативні) підстави, тобто підстави, за наявності яких господарський суд має право (але не зобов’язаний) зупинити провадження у справі. Відповідно до ч. 2 ст. 79 ГПК господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь у судовому засіданні, або за своєю ініціативою у випадках:

1) призначення господарським судом судової експертизи;

2) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;

3) заміни однієї зі сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.

Усунення причин, що перешкоджають розгляду справи, як правило, потребує тривалого часу. Строки розгляду господарських спорів обмежені ГПК України. І тому час, необхідний для усунення причин, що перешкоджають розгляду справи, має бути виключений із часу, відведеного господарському суду для розгляду спору. Однак здійснення окремих заходів може бути і в межах загальних строків розгляду господарських спорів. У цих випадках питання про зупинення розгляду справи є прерогативою суду, який може не зупиняти розгляд справи, а лише його відкласти.

Господарський суд поновлює провадження в справі після усунення обставин, що зумовили її зупинення. Про зупинення провадження в справі та його поновлення виноситься ухвала. Ухвалу про зупинення провадження може бути оскаржено.

Поновлення провадження в справі поновлює перебіг загального строку з урахуванням уже витраченого судом часу до виникнення обставин, за яких було зупинено провадження згідно із судовою ухвалою.

Залишення позову без розгляду – це форма закінчення господарської справи без винесення рішення, яка дає право на повторне звернення до господарського суду з такою же заявою.[143]

Залишення позову без розгляду характеризується тим, що до його розв’язання мають місце деякі передбачені законом перешкоди, які можуть бути усунуті. Залишення позову без розгляду є закінченням провадження в справі без винесення рішення, що не перешкоджає можливості повторного звернення до суду з тотожним позовом. Перелік обставин, згідно з якими господарський суд залишає позов без розгляду, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Після усунення умов, які послужили обставинами для залишення заяви без розгляду, заінтересована особа має право знову звернутися до господарського суду в загальному порядку. Обставини залишення позову без розгляду, зазначені в ст. 81 ГПК України, можна поділити на дві групи: обставини, які тягнуть за собою обов’язкове залишення (обов’язкові підстави), і обставини, які тягнуть за собою факультативне залишення позову без розгляду в господарському суді (факультативні або альтернативні обставини).

Господарський суд залишає позов без розгляду (ч. 1 ст. 81 ГПК України), якщо:

1) позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано. Якщо позовна заява підписана особою, яка не має права підписувати, то це є обов’язковою підставою залишення позову без розгляду. В разі підписання заяви особою, становище якої не вказано, суд має можливість або залишити заяву без розгляду, або прийняти і розглянути позовну заяву, якщо є докази того, що ця особа має право підписувати позовну заяву;

2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Це може мати місце у випадках, коли законом встановлена альтернативна підвідомчість розгляду справ, при якій виникає можливість одночасного звернення з заявою до кількох судових органів;

3) позивач не звернувся до установи банку за одержанням із відпові­дача заборгованості, якщо вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк. Наприклад, при визнанні претензії відповідачем, а також в інших випадках, якщо сума може бути списана через банк згідно з чинним законодавством;

4) позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з’явився на виклик у засідання господарського суду і його нез’явлення перешкоджає вирішенню спору. За­стосування цього пункту можливе лише за наявності таких умов: додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі; витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору; позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду, господарський суд зобов’язаний з’ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об’єктивно оцінити їх поважність. У разі нез’явлення в засідання господарського суду представника позивача, якщо його присутність було визнано обов’язковою, суддя вправі залишити позов без розгляду;

6) громадянин відмовився від позову, який було подано в його інтересах прокурором.

У тих випадках, коли господарський суд помилково порушив справу без доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів, а відповідач посилається на те, що він не одержав копії позовної заяви і тому не може надіслати відзив на неї, справу слід відкласти й ухвалою запропонувати прокурору надати докази надіслання відповідачеві копії позовної заяви. Якщо прокурор не виконав вимоги суду, останній відповідно до п. 5 ст. 81 ГПК України залишає позов без розгляду. Якщо позовну заяву прокуророві помилково прийнято до провадження без додання доказів надіслання відповідачеві копії позовної заяви, однак відповідач надіслав суду відзив на неї, господарський суд має право вирішити спір по суті.

Про залишення заяви без розгляду виноситься ухвала, у якій можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також про стягнення штрафів, передбачених у пп. 4, 5 ст. 83 ГПК України. Ухвалу про залишення позову без розгляду може бути оскаржено. Після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку.

Якщо відкладання справи, зупинення провадження в ній, залишення позову без розгляду передбачають можливість розв’язання спору за усунення перешкоджаючих обставин, то принципово інші наслідки настають у разі припинення справи. Припинення провадження у справі – це форма закінчення господарської справи без винесення рішення, коли неможливо повторне звернення до господарського суду з тим же позовом.

За загальним правилом прова­дження припиняється у зв’язку з неправомірністю його порушення чи неможливістю продовження внаслідок обставин, які виникли в ході судового розгляду справи. У випадках припинення провадження в справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається. Відповідно до ч. 1 ст. 80 господарський суд припиняє провадження в справі, якщо:

1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Провадження в справі підлягає припиненню з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що спір непідвідомчий господарському суду; або позов подано в інтересах позивача іншими, крім органів прокуратури, юридичними особами, державними або іншими органами, або в позову викладено вимоги, що не підлягають судовому захисту. Або позивач чи відповідач не володіють процесуальною правоздатністю;

2) відсутній предмет спору. Господарський суд припиняє провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору в таких випадках: припинення існування предмету спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань; якщо спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання; а також у випадку визнання претензії боржником;

3) є рішення господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Господарський суд також припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Як звертається увага в науково-практичному коментареві припинення провадження можливо тільки у разі якщо у спорі беруть участь ті ж сторони; спір виник відносно того ж предмету або з тих же підстав; прийняте рішення чи постанова набрали законної чинності, не змінені і не скасовані відповідно до чинного законодавства.[144] Зміна хоча б однієї із перерахованих обставин, або її відсутність надає право заінтересованим особам звернутись до господарського суду з повторним позовом;

4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом. Господарський суд також припиняє провадження у справі у випадку відмови від позову, якщо таку відмову згідно із ст. 78 ГПК України прийнято. У цьому випадку господарському суду слід керуватися ч. 6 ст. 22 ГПК України, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб;

5) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

6) підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано. Припиняється провадження у справі у разі ліквідації підприємства чи організації, які є сторонами в ній, оскільки в даному випадку не настає правонаступництво;

7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Про припинення провадження в справі виноситься ухвала, у якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також можуть бути розв’язані питання про стягнення штрафів, передбачених у пп. 4, 5 ч. 2 ст. 83 ГПК України. Ухвалу про припинення провадження в справі може бути оскаржено.

8.3. Порядок прийняття, форма і зміст рішення

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ГПК України при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. В інших випадках: відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження в справі, залишення позову без розгляду тощо (ч. 1 ст. 86 ГПК України) – господарський суд виносить ухвалу. Рішення викладається в письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. У разі розгляду справи трьома суддями суддя, не згодний з рішенням, зобов’язаний викласти у письмовій формі свою окрему думку, яка додається до справи. Проте рішення (ухвала, постанова) суду даних про наявність окремої думки судді містити не повинна. Відповідний документ, який складається в довільній письмовій формі, під час оформлення матеріалів справи господарського суду вміщується працівником канцелярії в окремий конверт, що прикріплюється до внутрішнього боку обкладинки відповідної справи. Конверт опечатується і на ньому робиться позначка «Окрема думка судді (прізвище, ініціали)». До опису матеріалів справи вносяться відповідні дані. Цей конверт може бути відкрито лише суддями, які переглядають рішення (ухвалу, постанову) в апеляційному чи у касаційному порядку. Після закінчення такого перегляду документ, що містить окрему думку судді, знову законвертовується в такому ж порядку.

На підставі ст. 124 Конституції України та ч. 1 ст. 84 ГПК України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими на всій її території.

Рішення господарського суду має прийматися відповідно до норм матеріального і процесуального права та фактичних обставин справи, із достовірністю встановлених господарським судом. Зокрема, рішення господарського суду має ґрунтуватися на повному з’ясуванні:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено в процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, з’ясованих у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Законодавець наділив господарський суд досить широкими правами, якими він може скористатися, приймаючи рішення. Відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд має право:

1) визнати недійсним повністю чи в певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Якщо, вирішуючи господарський спір, господарський суд встановить, що зміст договору суперечить чинному законодавству, він, керуючись ч. 1 ст. 83 ГПК України, повинен з власної ініціативи визнати цей договір недійсним повністю або в певній частині;

2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб, із самостійними вимогами на предмет спору, і про це є клопотання заінтересованої сторони. Приймаючи рішення зі спору, пов’язаного з відшкодуванням шкоди, господарський суд вправі вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів потерпілої особи, і стягувати збитки в розмірі, обчисленому на день вирішення спору;

3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, господарський суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, а також виходити з інтересів сторін, що заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язання, причин неналежного виконання чи невиконання зобов’язання, наслідків порушення договору тощо. При вирішенні питання щодо зменшення розміру слід враховувати, що ст. 205 ЦК України не містить посилання на майновий стан сторін як на підставу зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню зі сторони, винної в порушенні зобов’язань;

4) стягувати в доход Державного бюджету України зі сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому ст. 9 ГПК України, або відповідно до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах. Цей штраф підлягає стягненню незалежно від обґрунтованості претензійних вимог. Стягуючи штраф, господарський суд не вправі застосовувати п. 3 ч. 2 ст. 83 ГПК України, у якому йдеться про неустойку (штраф, пеню) лише за порушення матеріально-правового зобов’язання;

5) стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;

6) відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Рішення господарського суду складається з чотирьох частин:

- вступна частина – вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. Якщо справа розглядається на підприємстві чи організації, про це також вказується у вступній частині;

- описова частина – має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження);

- мотивувальна частина – вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання й докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення;

- результативна частина: має містити висновок про задоволення позову або відмову в позові повністю або частково за кожною із заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання якихось обставин (умовне рішення).

При задоволенні позову в результативній частині рішення вказується:

- найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов’язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення;

- розмір сум, що підлягають стягненню (основна заборгованість за матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, неустойки, штрафи, пені та збитки, а також штрафи, передбачені пунктами 4 і 5 ст. 83 ГПК України);

- найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знахо­дження (у спорі про передачу майна);

- найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.

При розгляді, що виник при укладенні або зміні договору, в результативній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а в спорі про спонукання укласти договір – умови, на яких сторони зобов’язані укласти договір, із посиланням на поданий позивачем проект договору.

В результативній частині рішення вказується про визнання договору недійсним у випадках, передбачених п. 1 ст. 83 ГПК України. При задоволенні заяви про визнання акта недійсним у результативній частині вказуються найменування акта і органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).

В результативній частині вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення державного мита з бю­джету.

Якщо у справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них. При розгляді первісного й зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.

Приймаючи рішення зі спору, господарський суд згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Актами, що не відповідають законодавству України, можуть бути акти центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування або інших органів, які за своїм статусом не є державними. За змістом цієї статті до кола актів, які підлягають застосуванню господарськими судами, не відносяться судові рішення судів загальної юрисдикції. У процесі здійснення господарського судочинства з конкретної справи господарські суди керуються судовими рішеннями судів загальної юрисдикції виключно на підставі, у межах та порядку, передбаченому ст. 35 ГПК, тобто у встановленні преюдиціальних фактів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р. № 15-рп/2002 у справі № 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Отже з дати оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України місцеві господарські суди мають у порядку, передбаченому ГПК України, приймати до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. У зв’язку з викладеним суди з цієї дати не мають права застосовувати п. 7 ч. 1 ст. 63, п. 3 ч. 1 ст. 80, п. 3 ч. 1 ст. 81 та п. 4 ст. 83 ГПК України.

Виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог (п. 2 ст. 83 ГПК України, господарський суд одночасно повинен вирішувати питання про стягнення недоплаченого позивачем державного мита.[145]

Згідно із ст. 85 ГПК України господарський суд, розглянувши справу по суті, у тому ж судовому засіданні оголошує рішення з додержанням вимог ст. 84 цього Кодексу. Суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника. За відсутності відповідної згоди суд згідно з ч. 3 ст. 77 ГПК України може оголосити перерву в засіданні з метою виготовлення повного тексту рішення.

Мотивоване рішення і раніше оголошені вступна та резолютивна його частини підписуються усіма суддями, які беруть участь у його прийнятті. Вступна і резолютивна частини мотивованого рішення мають дослівно відповідати вступній і резолютивній частинам рішення, оголошеним після закінчення розгляду справи. До справи долучаються як оголошені вступна і резолютивна частини рішення, так і рішення, складене в остаточній формі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а в разі, коли в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Частиною першою статті 20 ГПК України передбачено, що суддя, який брав участь в розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю. У застосуванні цієї норми процесуального права господарським судам необхідно враховувати таке. У разі скасування апеляційною або касаційною інстанцією ухвал, які не стосуються суті спору (як-от про передачу справи за підсудністю, про забезпечення позову, про зупинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду окремої ухвали), справи може бути передано у встановленому порядку на розгляд суддів, якими винесено відповідні ухвали.[146]

8.4. Ухвала суду та її зміст. Додаткове рішення, ухвала

У випадках, якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо), господарський суд виносить ухвалу.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України ухвала господарського суду повинна містити:

1) найменування господарського суду, номер справи і дату винесення ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їхніх посад);

2) стислий виклад суті спору або зміст питання, із якого виноситься ухвала;

3) мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;

4) висновок із розглянутого питання;

5) вказівку на дії, що їх повинні вчиняти сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом.

Ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в судовому процесі, третім особам не пізніше п’яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено Господарським процесуальним кодексом.

Важливу роль у сприянні зміцненню законності у сфері господарських відносин відіграють окремі ухвали. Господарський суд виносить окрему ухвалу за наявності умов, передбачених ч. 1 ст. 90 ГПК України, тобто виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу. Виходячи з вимог ст.ст. 86, 90 ГПК України, результатів теоретичних досліджень та набутого судовою практикою досвіду, можна визначити вимоги, яким повинна відповідати окрема ухвала господарського суду, із тим, щоб її профілактичний ефект був максимальний.

До цих вимог віднесено:

1. Законність. Окрема ухвала повинна ґрунтуватися на нормах чинного законодавства, прийматись у передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, відповідати вимогам щодо змісту. Господарський процесуальний кодекс України не містить спе­ціальних вимог щодо змісту окремої ухвали, тому він визначається виходячи із загальних вимог, зазначених у ст. 86 ГПК України.

2. Обґрунтованість. Окрема ухвала повинна бути переконливою та мотивованою. Переконливість окремої ухвали обумовлюється ясністю і послідовністю викладення, високою юридичною і загальною культурою документа.

3. Конкретність. Описова частина повинна вказувати на негативні обставини, встановлені господарським судом, а резолютивна – містити конкретні рекомендації щодо їх усунення. При цьому не повинно бути рекомендацій, що стосуються оперативно-господарської діяльності підприємства чи організації, для надання яких господарський суд не встановив необхідних даних або які виходять за межі його компетенції. При зазначенні на порушення закону має вказуватися, яка саме правова норма порушена і в чому полягає порушення її вимог.

4. Достовірність. Викладені в окремій ухвалі факти повинні бути встановлені господарським судом у результаті всебічного, повного та об’єктивного дослідження в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Підставою надсилання окремої ухвали є виявлення господарським судом порушень законодавства або недоліків у діяльності підприємств чи організацій. Відповідно до ч. 2 ст. 90 ГПК України окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 119 ГПК України. Окрему ухвалу може бути оскаржено в установленому порядку.

Прийняття окремої ухвали як процесуального документа:

- підвищує його юридичну силу і зумовлює обов’язковість виконання;

- створює підставу для застосування заходів майнової відповідальності за ухилення від її виконання;

- дає можливість перевірити законність та обґрунтованість цього документа за заявою підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, якім надіслано ухвалу, в порядку нагляду.

Окрема ухвала господарського суду розглядається як дійовий процесуальний засіб усунення причин та умов, що сприяють виникненню господарських правопорушень. Однак виконувати це призначення вона зможе лише тоді, коли в ній міститься глибокий і ґрунтовний аналіз спірних правовідносин, причин і умов правопорушень, конкретні пропозиції та рекомендації щодо їх усунення, а також коли суддя, який надіслав ухвалу, здійснює принциповий, послідовний контроль за тим, щоб вона виконувалася в строк і в повному обсязі.

Якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств і організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної в кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.

За загальним правилом господарський суд, який виніс рішення, не має права його змінити або скасувати. Лише у виняткових випадках, прямо зазначених у законодавстві, судові рішення можуть бути виправлені тим самим господарським судом, який виніс рішення. Одним із передбачених законодавством способів виправлення недоліків рішення, яких припустився господарський суд, є прийняття додаткового рішення, ухвали. Згідно зі
ст. 88 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь у судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо:

1) за якоюсь позовною вимогою, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;

2) не вирішено питання про розподіл судових витрат або про повернення державного мита з бюджету.

Додаткове рішення, ухвала можуть бути оскаржені в установленому порядку.

Іншим способом виправлення допущених господарським судом помилок є роз’яснення й виправлення рішення, ухвали. Суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз’яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення. Про роз’яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виноситься ухвала.

Роз’яснення рішення має торкатися тільки питань, вирішених господарським судом, якщо висновки та міркування, що викладені в рішенні, недостатньо чіткі і тому ускладнюють виконання рішення, припускають різне тлумачення його змісту. А тому господарський суд не може під видом роз’яснення вносити в рішення виправлення, що змінюють кінцеві висновки, доповнюють рішення, або розглядати питання, які раніше не були вирішені.

Питання щодо виправлення описок або арифметичних помилок вирішується суддею одноособово. Оскільки зазначений вище порядок виправлення недоліків може застосовуватися лише у випадках, коли в тексті рішення допущено неточність або арифметичні помилки чи описки, то для виправлення допущених суддею фактичних помилок, наприклад, у випадку неправильного визначення ціни позову порядок не може бути використаний.

Питання для самоконтролю

1. Які передбачено підстави подовження строку розгляду спору господарським судом?

2. Які дії вчиняє суддя господарського суду з метою вирішення господарського спору?

3. За наявності яких обставин господарський суд відкладає розгляд спору?

4. У яких випадках позов залишається без розгляду?

5. Які вимоги пред’являються до протоколу судового засідання?

6. Якими правами наділений господарський суд при прийнятті рішення?

7. З яких частин складається рішення господарського суду?

8. У чому полягають особливості окремої ухвали?

9. Які передбачено способи виправлення недоліків судового рішення?

Список рекомендованої літератури

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. – 2001. – № 36. – Ст. 188.

2. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289.

3. Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам. Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 р. № 04-5/570 // Юридичний вісник України. – 2002. – № 30 (інформаційно-правовий банк). – С. 24-26.

4. Про деякі питання розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій. Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. № 05-4/608 // Юридичний вісник України. – 2002. – № 30 (інформа­ційно-правовий банк). – С. 26-30.

5. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів. Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. № 01-8/97 // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3. – С. 100-106.

6. Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів. Інформаційний лист ВГСУ від 29.08.2001 р. № 01-8 034 // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 4. – С. 121-126.

7. Про деякі питання, пов’язані із застосуванням частини другої статті 82 Господарського процесуального кодексу України. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 23.11.2001 р. № 01-8/1272 // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 1. – С. 138.

8. Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності. Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 29.03.2005 р. № 04-576 // Вісник господарського судочинства. – 2005. - № 3. – С. 19-23.

Юридична література

1. Арбитражный процесс: Учебное пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна и В.Ф. Тараненко. – М.: Юрид. лит., 1996. – С. 87-99.

2. Арбитражный процесс:Учебник / Под ред. В.В. Яркова. – М.: Юристъ, 2002. – 480 с.

3. Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист прав суб’єктів господарювання в арбітражних судах. – К.: Оріяни, 2001.

4. Васильев С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учебное пособие. – Харьков: Эспада, 2002. – 368 с.

5. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Укл. В.Е. Беляневич – К.: Юстініан, 2002. – 544 с..

6. Господарське процесуальне право України: Підручник / В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук’янець; За заг. ред. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2006. – 331 с.

7. Кройтор В.А. Претензии и иски в практике разрешения хозяйственных споров. Науч.-практ. пособие. – Харьков: Эспада, 2001. –
С. 218-341.

8. Литвинова А.П., Ребриста С.В. Проблеми процесуальних форм вирішення господарських спорів за відсутності відповідача у судовому процесі // Вісник господарського судочинства. – 2005. - № 3. – С. 29-32.

9. Мельниченко О.І. Про практику застосування арбітражними судами конкурентного законодавства // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 2. – С. 38-52.

10. Немировська О. Змагальність: старе поняття, новий зміст // Право України. – 1999. – № 9. – С. 53-56.

11 Овечкін В.Е. Проблемні питання відправлення правосуддя у справах, пов’язаних із застосуванням законодавства про власність // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 1. – С. 42-49.

12. Петрик І.Й. Використання в якості доказів інформації, яка створена засобами електронно-обчислювальної техніки // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 2000. – № 1. – С. 76-79.

13. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. Арбітражний процес: Навч. посібник. – Харків: Консум, 2001. – 432 с.

14. Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. Господарський процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. – Харків: Консум, 2003. – 320 с.

15. Руденко М. Арбітражний суд і прокуратура: історія становлення та сучасний стан взаємовідносин // Право України. – 2000. – № 2. – С. 58-60.

16. Руденко М. Представництво прокуратурою України інтересів держави у господарському суді: проблеми теорії та практики // Право України. – 2001. – № 11. – С. 49-51.

17. Осетинський А. Додержання законності при вирішенні господарських спорів // Право України. – 1999. – № 4. – С. 11-15.

18. Степанова Т.В. Деякі проблеми здійснення експертизи в господарському процесі // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3. – С. 212-216.

19. Степанова Т.В. Місце судових доказів у процесі розгляду господарських спорів // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 4. – С. 183-186.

20. Фонова О.С. Зупинення провадження у справі в господарському процесі (перспективи законодавчого регулювання) // Вісник господарського судочинства. – 2005. - № 6, - С. 168-175.

21. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права: Навчальний посібник. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. – 220 с..

22. Юшко А. Розгляд судами спорів, викликаних реорганізацією підприємств // Право України. – 1998. – № 9. – С. 18-22.



Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

66 − = 63