Експериментальна психологія

- Для петровской эпохи характерно преобладание гражданского каменного строительства над культовым. Архитектурным стилем эпохи стало "русское (петровское) барокко" с характерной пышностью, торжественностью, причудливостью форм. Крупнейшие архитекторы эпохи: Доменико Трезини (Летний дворец Петра, Петропавловский собор, здание 12 коллегий в Петербурге), Иван Коробов (Гостиный двор в Москве).

- В середине XVIII века преобладающим архитектурным стилем было барокко. Крупнейшим российским архитектором этого времени был Бартоломео Растрелли. Он построил Зимний дворец, ансамбль Смольного монастыря, дворец Строганова в Петербурге, Большой Екатерининский дворец в Царском Селе, Большой дворец в Петергофе.

- Во второй половине XVIII века классицизм. Василий Баженов, Матвей Казаков и Иван Старов. Знаменитейшее произведение Баженова - Пашков дом в Москве (старое здание Российской Государственной библиотеки). Он же разработал проект Михайловского замка в Петербурге. Матвей Казаков: здания Московского Университета, Сената в Москве, Благородное собрание, целый ряд усадеб и церквей. Иван Старов - автор Таврического дворца и Троицкого собора в Александро-Невской лавре в Петербурге.

- В начале XVIII века окончательно восторжествовало светское начало в живописи. Основной жанр эпохи - портрет. Крупнейшие живописцы эпохи: Иван Никитин (портреты Петра I, Натальи Алексеевны), Андрей Матвеев (автопортрет с женой).

- Вторая половина XVIII века - период расцвета русской живописи, прежде всего портретной. Крупнейшими портретистами XVIII века были Федор Рокотов (портрет Екатерины II, Павла I, портрет Струйской), Дмитрий Левицкий (портреты смолянок) и Владимир Боровиковский (портрет Лопухиной).

- Выдающимся мастером скульптуры был Федот Иванович Шубин, создавший целю галерею скульптурных портретов государственных деятелей и полководцев России. Но самую знаменитую скульптуру России создал француз Этьен Морис Фальконе - автор "Медного всадника".

- В первой четверти XVIII века появляется общедоступный русский театр. Во второй половине XVIII века был открыт первый государственный театр (труппа Федора Волкова из Ярославля) в Петербурге, создавались крепостные театры в помещичьих имениях (актриса Прасковья Жемчугова-Ковалева).

Експериментальна психологія

1. Назвіть передумови запровадження експерименту в психології і охарактеризуйте етапи становлення експериментального методу.

Становлення і розвиток експериментального методу в психології
Впровадження експерименту в психологію було зумовлено насампе­ред розвитком філософії, яка збагатила психологію методологічними принципами дослідження психіки, зокрема принципами детермінізму, розвитку, системності тощо. П. Фресс зауважує з цього приводу, що саме в межах філософії була висунута ідея виміру в психології. Принцип детермінізму стверджує, що психіка залежить від способу життя. Він розкриває основні причини виникнення психіки у філогенезі (історичному розвитку всього органічного світу) і онтогенезі (індивідуальному розвитку організму від народження до смерті), закономірну зумовленість психічних явищ, психічної діяльності та психічних властивостей людини. Принцип єдності психіки і діяльності дає змогу розкривати механізми появи і функціонування психіки. Виникнувши в діяльності, психіка утворює її внутрішній, ідеальний план. У свідомості формуються динамічні моделі дійсності, за допомогою яких людина орієнтується в навколишньому середовищі. Цей принцип заклав засади об'єктивного дослідження психіки. Міміка, жести, виразні рухи, мовні висловлювання об'єктивно виражають психічні стани людини. їх аналіз і вивчення допомагають розкрити внутрішні секрети психіки індивіда. Принцип розвитку психіки в діяльності дає змогу розглядати психіку як динамічне утворення, що постійно змінюється на різних етапах становлення особистості. Відповідно до цього принципу психіку можна правильно зрозуміти і пояснити, якщо оцінювати її як продукт розвитку і результат діяльності.

Принцип відображення означає, що всі психічні функції генетично спрямовані на відображення дійсності. Образ світу, що є продуктомвідображення, орієнтує людину в середовищі, створює основу для її активності, виконуючи регулятивну функцію. Без неї психічне відображення втратило б своє значення. Принцип системності вимагає розглядати психіку як складну систему взаємопов'язаних психічних явищ., у процесі наукового пізнання всі принципи психології треба використовувати у взаємозв'язку.

Важливе значення для розвитку експериментальної психології мали й досягнення в біології, зокрема еволюційне вчення Ч. Дарвіна, який у своїй праці "Походження видів" (1859) порушив питання, що безпосередньо стосувалися впровадження експерименту в психоло­гію. Так, він доводив не тільки фізичну, а й психологічну неперерв­ність видів, стверджуючи, відповідно, можливість порівняння виявле­них емпірично як фізичних, так і психічних особливостей тварин і людей. Зокрема, у праці "Вираження емоцій у людини і тварин" (1872) він зробив висновок, що емоції людини можна розглядати як наслі­док тих дій тварин, які були корисними за своєю суттю. Тому очевид­ності набула можливість експериментальних досліджень причин і за­кономірностей психічних явищ.

Становлення експериментальної психології пов'язують з 1879 р., коли В. Вундт у Лейпцигу створив перший інститут психології, тобто першу експериментальну психологічну лабораторію.
В історії становлення експериментальної психології можна умовно виокремити два періоди:
долабораторний, у якому провідними є психофізика та психофі­
зіологія (Г. Гельмгольц, І. Сєченов, Г. Фехнер);
лабораторний, у якому, залежно від методологічних підходів,
розрізняють етапи, пов'язані з розвитком :
1) фізіологічної та інтроспективної методології у вигляді вундтів-ської експериментальної психофізіології та ряду її різновидів;2)експериментальної інтроспекції, започаткованої вюрцбурзькою
школою;3)французького патопсихологічного підходу,4)двох напрямів, які розвивалися паралельно — біхевіоризм і геш­
тальтпсихологія',
5) діалектико-матеріалістичний підхід у вітчизняній психології.

↑ 1.Роботи, які проводилися В. Вундтом і його численними учнями(Е. Крепелін, Е. Тітченер) у рамках першого із зазначених підходів, сто­сувалися в основному простих реакцій, а їхньою кінцевою метою було вивчення під час цих реакцій "змісту" свідомості, про який екс­периментатор робив висновок на підставі інтроспективного звіту до­сліджуваного. В. Вундт виключав із експериментального вивчення вищі психічні процеси як такі, що недоступні пізнанню в експеримен­ті. Але вже 1885 р. Г. Еббінгауз експериментальне досліджує пам'ять, використовуючи кількість повторень як міру запам'ятовування, а 1897 р. — інтелект або розумову обдарованість, використовуючи ме­тод доповнення. Хоча за організацією його дослідів інтроспекція не виключалася, а інтроспективні дані суттєво доповнювалися експери­ментальними . ↑ 2.Експериментальна інтроспекція була створена одним з учнів В. Вундта О. Кюльпе, який, на відміну від В. Вундта, вважав, що можна експериментально вивчати вищі психічні функції, зокрема мислення. У своїх експериментах він використовував інтроспекцію як основний метод: досліджувані міркували про щось, а потім описували свій до­свід. Але, вивчаючи судження, за допомогою яких описувався процес розв'язання проблеми, дослідник знаходив масу образів, проте нічо­го, що відповідало би його кінцевому результату. Звідси випливало існування мислення без образів ("чисте мислення"), яке протиставлялося іншим його формам, а залежність мислення від мовної і практич­ної діяльності ігнорувалася. У результаті стало зрозумілим, що інтро­спекція є обмеженим засобом емпіричного пізнання психіки [14].
4.У цей час відкриття І. Павловим умовних рефлексів (1903) приве­ло до виникнення біхевіоризму. Дж. Уотсон, засновник цього напря­му, який, до речі, був зоопсихологом, зауважував, що труднощів інт­роспекції для тварин не існує і запропонував підхід зоопсихологів до вивчення фактів поведінки тварин застосувати до людей. При цьому поведінка розглядалася як результат научіння. Такий підхід започат­кував цілий ряд експериментальних досліджень за схемою "стимул — реакція", а пізніше за схемою "стимул — проміжна змінна — реакція" (К. Халл, Б. Скіннер, А. Бандура). На цей же час активно розвивалася гештальтпсихологія. Зокрема, учень О. Кюльпе М. Вертгеймер експериментально дослідив ілюзії руху (1912), виявивши, що складний психічний образ не є простою су­мою його складових. Е. Рубін 1915 р. експериментально довів існу­вання розрізнення фігури та фону.
Пізніше близькі позиції до гештальтпсихологів зайняв К. Левін і його школа, які поширили принцип системного, цілісного підходу до експериментального дослідження психіки, заклали основи експеримен­ту в соціальній психології, поступово переходячи від дослідження перцептивного поля до поля діяльності й загалом до поля життєвого простору особистості [7; 14].
↑ 3.У Франції поширився патопсихологічний підхід до експеримен­тального дослідження психіки, засновником якого був Т. Рібо. На його думку, хвороба — найтонший експеримент, який здійснено природою за певних обставин і такими засобами, яких не має в своєму розпоря­дженні людина (йшлося про дослідження хвороб пам'яті, волі, особис­тості, уваги). Учень Т. Рібо П. Жане при цьому стверджував, що для того щоб поширити на людей емпірично встановлені закономірності поведінки, необхідно не тільки залишити місце для свідомості, а й роз­глядати її як особливу форму, що надбудовується над елементарною поведінкою, не забуваючи при описі поведінки таких явищ, як віра. Водночас (під впливом позитивізму О. Конта) у такому підході спосте­рігалася переоцінка ролі наукового факту, фактографія [11].
Значний внесок у становлення експериментального методу у віт­чизняній психології пов'язують насамперед із відкриттями І. Павлова і працями І. Сєченова та В. Бехтерева, які базувалися на природничо-матеріалістичній парадигмі вивчення психіки. На відміну від В. Вундта, який проголошував незалежність психіки і зовнішнього світу, І. Сєченов стверджував детермінізм, обумовленість психіки зовнішнім світом.

Новий крок у запровадженні експерименту в психології зробив Л. Виготський, провівши дослідження процесів утворення понять, ак­тивного запам'ятовування, особливості розвитку психічних процесів на основі історико-генетичного підходу. За Л. Виготським експериме­нтально-генетичний метод, на відміну від суб'єктивного методу кла­сичної емпіричної психології, відкривав об'єктивні шляхи вивчення психіки та свідомості, давав змогу побачити "живий" процес відпра­цювання історичних форм поведінки та психіки, перетворення їх на ін­дивідуальний досвід. Згідно з його культурно-історичною концепці­єю вищі психічні функції є прижиттєвим утворенням у результаті ово­лодіння зовнішніми засобами культурної поведінки та мислення, які Л. Виготський назвав знаками. Він стверджував, що винахід і викори­стання засобів при розв'язанні будь-якого завдання, яке стоїть перед людиною (запам'ятати, порівняти що-небудь, вибрати тощо), з психо­логічного боку являє собою аналогію з використанням знарядь

2. Визначте предмет і завдання експериментальної психології. Проаналізуйте підходи до розуміння предмета експериментально психології

Отже, у цілому, експериментальну психологіюможна визначити як галузь психологічної науки, яка розкриває умови, закономірності, принципи експериментального дослідження психіки.
При цьому експериментальна психологія розв'язує такі завдання'.- удосконалення експериментальних методик дослідження і засто­ сування їх у різних галузях психологічної науки; - розробка, формулюван­ня принципів теорій експерименту, розробка критеріїв і стандартів, які ви­ значають місце та функції різних типів експериментів у психологічно­ му дослідженні (з метою зіставлення результатів, отриманих у різних
галузях психологічної науки);- розробка і створення апаратури, спеціально призначеної для пси­хологічних досліджень, яка відповідає сучасному рівню науково-тех­нічного прогресу; - визначення шляхів застосування досягнень психологічної науки в різних сферах суспільної практики, які спираються на наукові знан­ня, здобуті в експериментальному дослідженні психічної реальності.

Предметом експериментальної психології є людина. У залежності від цілей експерименту, особливостей групи випробовуваних (стать, вік, здоров'я тощо) завдання можуть бути творчими, трудовими, ігровими, навчальними і т.д.

Принци­пів експериментального дослідження психіки: загальні (детермінізму, єдності свідомості та діяльності, розвитку, об'єктивності, системнос­ті, або цілісного вивчення психічних явищ, сутність яких розкриваєть­ся в загальній психології) і спеціальні, серед яких, зокрема, формулю­ють:1)принцип репрезентативності об'єкта дослідження з метою забез­печення можливості поширення експериментальних результатів на великі групи людей;2)валідності (від англ. маШіїу — дійсний, такий, що має силу) — обґрунтованості, ступеня співвіднесення експериментальних проце­ дур як з базовими теоретичними поняттями, предметом дослідження, так і з експериментальними даними, отриманими іншими дослідника­ми; дає можливість вважати отримані експериментальні результати й висновки достовірними;3)надійності (або, за Р. Готтсданкером, внутрішньої валідності)експериментальних даних, що передбачає організацію таких експери­ментальних умов, які забезпечують точність виміру психічних явищ таким чином, щоб згодом можна було узагальнити і поширити на ін­ших людей;4)інваріантності результату експериментального дослідження пси­хіки, що обумовлює відносно стійкий зв'язок між експериментальним впливом і певною відповіддю (реакцією) об'єкта дослідження, задає
принципову відтворюваність результатів дослідження;5)ізоморфізму, що обумовлює існування співвідношення між зовні­шньою, предметно-практичною і внутрішньою психічною діяльніс­тю, дозволяє поряд із об'єктивним вивченням зовнішніх факторів отримати об'єктивну інформацію про внутрішні, суб'єктивні факто­ри — властивості психіки суб'єкта;6)єдності теорії, експерименту і практики, що стверджує тісний зв'язок між практикою, яка визначає проблеми психології, методи дослідження тощо, і теорією, що розвивається на базі накопичених у експериментальних прикладних дослідженнях даних, які є для теорії як джерелом інформації, так і засобом перевірки її істинності; разом з тим теорія спрямовує пошуки розв'язання задач, що виникають в екс­
перименті й на практиці;7)проектування (активного моделювання, відтворення форм психі­ки в особливих умовах).

Класифікація методів в психології):
1. Спостереження. Спостереження - описовий психологічний дослідницький метод, що полягає в цілеспрямованому та організованому сприйнятті і реєстрації поведінки досліджуваного об'єкта. Існує кілька видів спостереження:
• Об'єктивне Безпосереднє в процесі життєвої активності;
• Суб'єктивне спостереження або самоспостереження. Інтроспекція - полягає в спостереженні власних психічних процесів без використання яких-небудь інструментів або еталонів.

2. Експеримент. Психологічний експеримент - проводиться в спеціальних умовах досвід для отримання нових наукових знань за допомогою цілеспрямованого втручання дослідника в життєдіяльність випробуваного. Розрізняють:
Лабораторний експеримент або штучний експеримент, - у психології це вид експерименту, що проводиться в штучно створених умовах (в рамках наукової лабораторії) і в якому по мірі можливості забезпечується взаємодія досліджуваних суб'єктів тільки з тими факторами, які цікавлять експериментатора. - Психометричних або класичні методи реєстрації реакцій.- Метод тестів (стандартизоване або групове вимір тих чи інших параметрів). - Метод психологічного шкалювання окремих психічних процесів або властивостей особистості. • Природний експеримент (зазвичай проводиться в умовах трудової діяльності, навчання або гри). Природний експеримент, або польовий експеримент, - у психології це вид експерименту, що проводиться в умовах звичайної життєдіяльності випробуваного з мінімумом втручання експериментатора в цей процес. • Психолого-педагогічний експеримент (мета такого експерименту - поліпшити навчання); поширений на корекційних заняттях у школі.
3. Моделювання. Метод моделювання - опосередковане дослідження, при якому вивчається не сам цікавий для дослідника об'єкт, а деяка створена модель, яка вважається посередником між об'єктом і дослідником.
Класифікація методів в психології Б.Г.Ананьева (російська школа) :
1. Організаційні методи (те, як буде організовано дослідження):
a. Порівняльний метод. Суть зводиться до того, щоб виявити особливості та відмінності. Можна організувати за досить короткий час.
b. Лонгітюдний метод. (Будь-яка тема, яка починається на «розвиток ...»). Суть полягає в порівнянні людини з самим собою (що відбувається в залежності від віку). Займає велику кількість років (5-7 років). У соціальній психології можна використовувати при аналізі результатів до тренінгу і після (найкоротший лонгитюд).
c. Комплексний метод (використання в комплексі і порівняльного, і лонгітюдного методу). Під комплексним методом розуміють дослідження, при проведенні яких використовуються і зістиковуються знання з різних наук.
2. Методи збору емпіричної інформації. Виділяють:
a. Обсерваційні методи - дані спостереження (описовий психологічний дослідницький метод, що полягає в цілеспрямованому та організованому сприйнятті і реєстрації поведінки досліджуваного об'єкта) і самоспостереження (метод поглибленого дослідження і пізнання людиною актів власної активності: окремих думок, образів, почуттів, переживань, актів мислення як діяльності розуму , структурують свідомість, і т. п.).
b. Експеримент: лабораторний, природний, психолого-педагогічний.
c. Психодиагностический метод (виявлення і вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості).
d. Методи аналізу процесів і продуктів життєдіяльності (або праксіметріческіе методи - метод, що полягає у вивченні продуктів діяльності суб'єктів. Продуктами діяльності можуть виступати щоденникові записи, архівні матеріали, художні тексти і т. д.).
i. Хронометраж (проксіометрія) - вимір часом (вимір у часі тієї чи іншої активності)
ii. Профессиография (які люди підходять до тієї чи іншої професії, який відбиток накладає професія на людину) - оцінка виробів і виконаних робіт.
e. Моделювання. Метод моделювання - опосередковане дослідження, при якому вивчається не сам цікавий для дослідника об'єкт, а деяка створена модель, яка вважається посередником між об'єктом і дослідником.
f. Біографічний метод (способи дослідження, діагностики, корекції та проектування життєвого шляху особистості). Методи дослідження біографій, щоденників, листів
g. Соціометричний метод (методи, що досліджують клімат, відносини в колективі, статусне положення тощо).
3. Способи обробки даних - всі методи і прийоми обробки емпіричних даних:
a. Методи математичної статистики (кількісний аналіз).
b. Методи якісної характеристики отриманого матеріалу
4. Інтерпретаційні методи - методи пояснення результатів.
a. Генетичний метод (філо-та онто-) (аналіз фаз розвитку). Інтерпретація матеріалу в характеристиках розвитку, виділення фаз, стадій та критичних моментів. (В цей час ..., Цей вік ...).
b. Структурний метод (аналіз систем і типів міжсистемних зв'язків) - будь-які класифікації, типологізації, коли матеріал інтерпретується в характеристиках систем і типах зв'язків між системами, створюючими особистість, соціальну групу і т.д. Важливо - як одна річ тягне за собою іншу - кореляції. Виявлення системо-утворюючих факторів.
c. Психолого-педагогічні методи. Інтерпретація результатів з метою пояснити, як можна допомогти досягти бажаних результатів або підтримати бажане. (В дипломній роботі повинні бути використані всі три інтерпретаційних методу).
3. Визначте місце, яке займає експеримент у системі емпіричних методів дослідження психіки.

За своєю структурою кожний емпіричний метод психологічної науки являє собою сукупність прийомів та операцій, спрямованих на вивчення реальних проявів тих чи інших психологічних явищ. Добір методів залежить від конкретних умов, цілей і завдань дослідження

Найпоширенішими з емпіричних методів є такі: спостереження; експеримент; опитування; тести; аналіз документів; вивчення продуктів діяльності; експертна оцінка.

Наука -це сфера людської діяльності, результатом якої є нове знання про дійсність, що відповідає критерію істинності.
Наука як людська діяльність, перш за все, характеризується методом. Метод - сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності. Наукове дослідження - це процес пізнання нового явища і розкриття закономірностей зміни досліджуваного об'єкта в залежності від впливу різних факторів для подальшого практичного використання цих закономірностей.

Проблема - це завжди один із елементів наукової теорії. Сутнісний зміст проблеми полягає в тому, що це суперечність між науковими фактами та їх теоретичним осмисленням, або між конкуруючими теоріями. У цьому розумінні проблема виступає як усвідомлення, констатація недостатнього, на даний момент, рівня знань, що є наслідком відкриття нових фактів, зв’язків, законів, встановлення логічних недоліків існуючих теорій, або наслідком нових запитів освітньої практики, які вимагають вийти за межі раніше отриманих знань, працювати над їх поповненням. Проблема виступає як результат глибокого вивчення стану практики і наукової літератури.
Постановка проблеми (саме тут скоюються помилки, що приводять до висунення псевдопроблем або істотно утруднюють отримання результату), побудова предмету дослідження та побудова наукової теорії, а також перевірка отриманого результату з огляду його істинності, тобто відповідності об'єкту вивчення.

Мета дослідження - це те, що в найбільш загальному вигляді повинно бути досягнуто у процесі роботи. Отже, мета передбачає відповідь на запитання: що бажає одержати дослідник і яким повинен бути цей результат? При цьому із формулювання мети повинно бути зрозуміло: що досліджується;для чого досліджується (суспільне значення);яким шляхом досягається результат.Формулювання мети рекомендується зазвичай починати словами: розробити (модель, методику, критерії, основи тощо); обґрунтувати, виявити тощо. Вважається не зовсім виправданим використання слова «шлях» (обґрунтувати шляхи...), оскільки це невизначеність, розпливчатість.

Засоби дослідження(методологічні принципи, мето­ди, методики -такіумови дослідження, що є максимально незалежними від ситу­ації й особистості дослідника)

Результат,інваріантний щодо простору, часу, особистіших ха­рактеристик і орієнтований на підтвердження чи відхилення гіпотези . Слід зауважити, що такий результат є ідеалом емпіричного дослі­дження і його досягнення повністю неможливе.

Експериментуючи, дослідник не просто спостерігає за певними умовами і фактами, а й свідомо організує їх (як кажуть, здійснює екс­периментальний вплив. У цілому, організована діяльність експериме­нтатора спрямована на підвищення істинності теоретичних знань че­рез здобуття наукового факту.

Доведення причинно-наслідкового зв'язку між подіями А і Б (коли А є причиною Б) передбачає встанов­лення:
1)факту передування А за часом Б;2)зв'язку між А і Б, коли зміна А супроводжується зміною Б (у цьо­
му випадку говорять про коваріацію змінних А і Б); 3)відсутності інших, конкурентних пояснень експериментального впливу, тобто доведення, що жодні інші події не викликають появи Б .
Особливістю психологічного експерименту, як зазначав ще М. Ланге, є його суб'єктивно-об'єктивний характер. Залишаючись об'єктив­ним у своїх основних характеристиках (характер подачі впливу, засоби реєстрації зовнішніх проявів психіки тощо), психологічний експери­мент обов'язково містить суб'єктивний компонент — суб'єктивні пере­живання, стани, характеристики досліджуваного — об'єкта досліджен­ня й одночасно суб'єкта експериментальної взаємодії). Саме співвідно­шення між цими суб'єктивними переживаннями та їхніми об'єктивни­ми причинами й наслідками становить предмет експериментального дослідження у психології.У разі ігнорування переживань досліджува­ного (суб'єкта) об'єктивна психологія, на думку М. Ланге, обертається в об'єктивну фізіологію.

4. Проаналізуйте проблеми, які виникають у процесі експериментального дослідження психіки.

Разом з тим проведення експериментального дослідження психіки пов'язане з необхідністю розв'язання цілого ряду проблем. Це насам­перед проблема штучності,адже саме в силу того, що експеримент являє собою модель реальності, в ситуації, яка моделюється, відсутні всі фактори складної і багатогранної взаємодії особистості з середо­вищем, що актуалізує проблему забезпечення так званої екологічної валідності — перенесення експериментальної моделі в реальні життє­ві обставини. Значущою для експериментального дослідження психі­ки є проблемаізоморфізмуміж психічною реальністю, що вивчається, і її об'єктивними показниками, адже очевидною є неможливість без­посереднього вивчення базових психічних процесів.

Розв'язання потребує і проблема "подвійної суб'єктивності", коли на перебіг експерименту впливають особливості уявлень дослідника — суб'єкта про характер взаємодії досліджуваного зі світом. Досліджува­ний — суб'єкт цієї взаємодії може не зрозуміти або не прийняти експе­риментальне завдання, і саме це (а не рівень розвитку психічних якос­тей) зумовить низький рівень виконання експериментального зав­дання, або, навпаки, бажаючи виконати завдання якнайкраще (розці­нюючи експериментальну процедуру як ситуацію експертизи), змінить звичайний темп діяльності.

Щодо експериментатора, то результати досліджень дозволяють припустити вплив біосоціальних якостей (віку, статі, зовнішності, національності), психосоціальних якостей (рівня тривожності, потреби в соціальному схваленні, агресивності}, ситуативних факторів (настрою, стану здоров'я, особистого знайомства з досліджуваним) тощо.
Часто досягнення експериментальних цілей веде до того, що дослі­джувані не знають про істинні цілі експерименту або взагалі не знають про те, що вони є об'єктом експериментального впливу. Це актуалізує проблему забезпечення етичностіпсихологічного експерименту.

5. Визначте і охарактеризуйте комунікативні артефакти, які можуть виникнути у процесі взаємодії експериментатора з досліджуваним.

При цьому взаємодія двох суб'єктів спільної діяльності — експериментатора і досліджуваного може викликати цілий ряд комунікативних артефактів (від лат. "артефакт" — штучно зроблений).

Ефект Пігмаліона (Розенталя) полягає в тому, що очікування експериментатора змінюють поведінку досліджуваного (мимоволі навіюють таку поведінку, щоб підтверджувалася гіпотеза). Ці очікування впливають на поведінку досліджуваного через міміку, пантоміміку (усмішка при ''правильній" відповіді досліджуваного), інтонацію, емоційний тон тощо. Впливають очікування й на інтерпретацію даних.

Ефект аудиторії, виявлений Р. Зайонцем, проявляється в тому, що присутність експериментатора чи інших людей здатна змінити поведінку досліджуваного, викликаючи фацилітацію й інгібіцію. При цьому було встановлено, що впливає не будь-який спостерігач, а особливо значущий для досліджуваного. Існує також залежність ефективності діяльності досліджуваних від збільшення кількості спостерігачів: у цьому разі вплив тим більший, чим важче експериментальне завдання, а також чим більший рівень тривожності досліджуваних.

Ефект плацебо (від лат. — "одужую") був виявлений уперше в медицині й проявлявся у зміні фізіологічного чи психологічного стану людей під впливом певних процедур чи препаратів, які виступають як сильнодіючі засоби. Цей ефект ґрунтується на механізмах навіювання і самонавіювання: коли досліджувані вважають, що певні дії лікаря або препарати позитивно мають вплинути на їхній стан, самопочуття у них дійсно поліпшується, навіть якщо у вигляді ліків їм давали нешкідливі нейтральні речовини, У психології цей ефект визначається як ефект Хоторна і полягає в тому, що сам факт участі у процедурах дослідження може суттєво вплинути на поведінку досліджуваних.

Ефект первинності визначає залежність оцінки дослідником психічного явища чи людини від першого враження, при цьому інформація, яка суперечить враженню, викривлюється чи відкидається. У зв'язку з цим відоме дослідження, коли кількох досвідчених експериментаторів просили зафіксувати особливості поведінки щурів у серії дослідів. При цьому деяких з них повідомили, що вони працюють зі спеціально виведеними "особливо розумними тваринами", а іншим дали зрозуміти, що вони будуть мати справу з особливо "дурними". Насправді всі щури були приблизно однакові, а іноді ті самі. А все ж таки результати експериментів досить сильно відрізнялися один від одного

Засобами уникнення подібних артефактів може бути, по-перше, дезінформація досліджуваних — повідомлення їм хибної мети дослідження. До того ж це часто є необхідною умовою перевірки певних експериментальних гіпотез (наприклад, проявів конформізму в ситуації групового тиску). Вважається, що краще дезінформувати досліджуваних, ніж зовсім не повідомляти мету експерименту, оскільки в останньому випадку учасники експерименту прагнуть самостійно розібратися в його призначенні, при цьому індивідуальні інтерпретації мети створюють різну мотивованість досліджуваних, яку неможливо врахувати.

Іноді використовується маскування експериментального впливу ("сліпий"метод) — введення незалежної змінної підставною особою чи ''випадком", коли досліджувані не підозрюють про свою участь в експерименті.

З метою уникнення артефактів застосовують також подвійний "сліпий "метод (або плацебо "наосліп"), який полягає в незнанні експериментатором. і досліджуваними, яка група є контрольною, а яка — експериментальною.

6. Назвіть основні види психологічних шкал виміру змінних і стисло охарактеризуйте їх

У психології різні шкали використовуються для вивчення різних характеристик соціально-психологічних явищ. Спочатку виділялися чотири типи числових систем, визначали відповідно чотири рівня, або шкали вимірювання: 1) шкала найменувань - номінальна; 2) шкала порядку - ордінальная; шкала інтервалів - інтервальна; 4) шкала відносин - пропорційна.
Перші дві шкали отримали назву неметричних, другі дві - метричних. У відповідності з цим в психології говорять і про два підходи до психологічних вимірах: метричному (більш суворому) і неметричного (менш строгому).

Усього, слідом за С. Стівенсом, виокремлюють 4 рівні виміру — переведення якісних психічних явищ у зовнішні, кількісні показники, які називають шкалами (від лат. зсаіа — "сходи"). Це, по-перше, номінальна шкала, або шкала найменувань, коли всі психологіч­ні прояви класифікуються за певними ознаками в класи еквівалент­них об'єктів, наприклад, належність особистості до певної раси. Іншим видом шкал є шкала порядку, або рейтингова шкала, коли об'єкти не тільки розділяються на класи рівних між собою (еквівалент­них) об'єктів, а й ці класи упорядковуються (ранжуються) за мірою вираженості цієї ознаки, Мірою центральної тенденції для такого виду шкал є медіана. Третім видом шкал є шкала інтервалів, на якій ознаки не тільки упорядковані за мірою вираженості, а й відстань між позначками шкали відповідає реальному розриву між даними.
Слід зауважити, що установити дослідним шляхом зазначену рів­ність інтервалів досить важко. Поширеним засобом є статистичне ви­значення рівності інтервалів через приведення даних порядкової шка­ли до, як правило, нормального розподілу. Четвертим видом шкал, які у психології, як правило, використову­ються як додаткові, є шкали відношень або пропорцій, для яких нульо­ва позначка на шкалі відповідає природній нульовій позначці. На та­ких шкалах вимірюється довжина, площа, об'єм об'єктів, а також час перебігу певних процесів.

7. Визначте і охарактеризуйте види змінних, які виокремлюють в експериментальному дослідженні.

Зміннаявляє собою будь-який аспект дійсності, який можна зміни­ти, виявити ці зміни і зафіксувати їх в експерименті. Розрізняють такі видизмінних:
1. незалежна змінна, яку змінює експериментатор з метою переві­рити її вплив на інший аспект дійсності;
2. залежна змінна — аспект дійсності, який змінюється у відповідь на введення незалежної змінної;

3. проміжні змінні (інша назва — змінні-модератори) — фактори, які опосередковують вплив незалежної змінної на залежну, зокрема вік, стать, соціальний статус, фізіологічний чи психологічний стан досліджуваних тощо; ці ж змінні можуть виступати як незалежні у диференціально-психологічних дослідженнях, наприклад, коли виявля­ється залежність певних психічних якостей від статі, статусу, віку до­сліджуваного тощо;
4. змінні, що контролюються (інша назва — побічні змінні) — ті умови, які під час експерименту не повинні змінюватися, щоб не пору­ шити логіку виведення причинно-наслідкового зв'язку з тим, щоб ди­наміку залежної змінної можна було пояснити дією саме незалежної змінної, а не інших факторів [4].
Проміжні змінні й змінні, що контролюються, які відіграють сут­тєву роль у встановленні причинно-наслідкових зв'язків між незалеж­ною і залежною змінними, називають додатковими змінними. Обрані рівні додаткових змінних визначають можливість подальших уза­гальнень (ті рамки, в яких діють установлені закономірності) і, таким чином, обмежують можливість перенесення отриманих в експеримен­ті даних на більш широкі ситуації, відмінні від заданих.
Отже, можна сказати, що експериментє методом вивчення впли­ву незалежної змінної на залежну за умови врахування проміжних і контролю (тобто дотримання константних характеристик) побічних змінних.

Залежною змінноюу психологічному експерименті є вербальні й невербальні параметри поведінки досліджуваного, які виступають опосередкованими показниками певних психічних якостей, зокрема:
- просторово-часові (або формально-динамічні) характеристики:
а) точність дії (кількість помилок);
б) латентний час (швидкість реакції — час між пред'явленням сти­мулу і відповіддю);
в) тривалість (швидкість виконання завдання — час між початком і закінченням виконання завдання);
г) темп або частота дії;
ґ) ефективність виконання завдання (частка від кількості помилок або якості виконання дії до часу її виконання);
- також змістові, які передбачають якісний опис поведінки і, від­повідно, виокремлення категорій поведінки (наприклад, агресив­ність, активність, альтруїзм тощо). Якісні особливості, як правило, фіксуються в експертній оцінці, яку дають підготовлені спостерігачі за допомогою спеціальних карток спостереження

Взагалі виокремлюють три типизалежної змінної: одномірну, коли реєструється лише один параметр поведінки досліджуваного, який і вважається проявом залежної змінної (наприклад, швидкість сенсомоторної реакції), багатомірну, коли залежна змінна проявля­ється через кілька параметрів, які можуть фіксуватися незалежно (на­приклад, рівень інтелектуальної продуктивності виявляється і через час розв'язання, і через складність завдання тощо), фундаментальну, коли між кількома параметрами, що визначають залежну змінну, мо­жна установити функціональну залежність (наприклад, рівень агресії розглядається як функція окремих її проявів)

Побічними зміннимив експерименті виступають:
1) фактор часу (години проведення дослідження, нестабільність у часі загалом, коли на ефективність діяльності досліджуваних впливає пора року чи погодні умови);

2) фактор завдання, коли різні умови змінної вимагають різних екс­периментальних завдань (наприклад, перевірка гіпотези про вплив змісту певної інформації на ефективність її заучування вимагає добо­ру різної інформації, оскільки її можна завчити тільки один раз);

3) суб'єктивний фактор — індивідуальні особливості досліджува­них (адже особливості діяльності досліджуваних залежать від статі,
віку, настрою, стану здоров'я тощо).

8. Охарактеризуйте етапи експериментального дослідження психіки

Експеримент у психології проводиться в кілька етапів. На теоре­тичному етапівизначається тема дослідження, передбачається попе­редня постановка проблеми, зокрема виявлення, що саме не задо­вольняє дослідника, які причинно-наслідкові зв'язки між явищами психічної реальності він би хотів установити. Вивчається необхідна наукова література.Підготовчий етапполягає у складанні програми експерименту. Тут насамперед уточнюється, конкретизується й операціоналізується екс­периментальна гіпотеза. Це означає, що визначаються конкретні змінні А і Б, які входять в імплікативне висловлювання. При цьому А і Б повинні контролюватися в експерименті: А — управлятися екс­периментатором, Б — реєструватися ним (безпосередньо чи з допомо­гою спеціальної апаратури). Тут же визначаються й операціоналізу-ються проміжні та зовнішні змінні, які можуть впливати на залежну змінну. На цьому етапі досліднику необхідно підготувати експеримен­тальне обладнання, яке дозволило б йому управляти незалежною змінною і реєструвати залежну. Складання плану — є центральним моментом підготовчого етапу.На власне експериментальному етапіздійснюється процедура екс­периментування. Тут насамперед проводиться інструктування дослі­джуваних, що обов'язково повинно передбачати їхнє мотивування через повідомлення можливостей, які забезпечує їм участь в експери­менті (матеріальна винагорода, можливість самопізнання, допомога в розв'язанні особистих проблем тощо)

На заключному, інтерпретаційному етапіпроводиться насамперед статистична обробка результатів. Тут експериментальна гіпотеза трансформується в статистичну гіпотезу, зокрема, про подібність чи відмінність двох або більше груп досліджуваних (наприклад, експери­ментальної і контрольної груп), про вплив незалежної змінної, статис­тичний зв'язок незалежної і залежної змінної тощо. При цьому статис­тичне рішення визначає значущість подібності (відмінності) експери­ментальних результатів. На цьому ж етапі складається науковий звіт про проведене дослі­дження. Складовими звіту є:

- вступ, де обґрунтовується актуальність і постановка проблеми, подається стислий огляд попередніх досліджень, аналізуються їхні ре­зультати і суперечності, які є підґрунтям для наступних досліджень про­блеми, формулюється гіпотеза, методика її перевірки, перелічуються незалежні, залежні, проміжні змінні та змінні, що контролюються;

- висвітлення процедури дослідженнятаким чином, щоб при бажан­ні її могли повторити інші дослідники — характеристика вибірки, стратегія добору досліджуваних, час проведення, спосіб контролю змінних, інструкції та спосіб їхнього пред'явлення, способи уникнен­ня артефактів, опис апаратури, яка використовувалася в дослідженні;

- основна частина— представлення результатів і їхній аналіз, оцін­ка статистичної значущості, для пояснення — таблиці та графіки;

- висновки, в яких експериментальні результати співвідносяться з гіпотезою та результатами попередніх експериментальних дослі­джень, теоретичне й методичне пояснення результатів, можливості їх­нього узагальнення, перспективи подальших досліджень або пропо­зиції щодо удосконалення чи відхилення теорії, на основі якої прово­дилося дослідження, висвітлення, яким чином результати експери­менту можна використати на практиці.

Важливою проблемою, яка потребує розв'язання на етапі скла­дання програми експерименту, є аналіз шляхів досягнення "чистоти" експерименту,який проводиться через зіставлення реального експе­рименту з бездоганним — ідеальним, нескінченним, повної відповід­ності.

9. Охарактеризуйте відомі вам стратегії відбору досліджуваних у вибірку

Частіше об'єктом дослідження є група досліджуваних — вибірка,яка обирається з генеральної сукупностіабо популяції— усіх потен­ційних досліджуваних, на яких планується поширити експеримен­тальні результати. Ці досліджувані, як правило, розподіляються на контрольну й експериментальну групи. Процедуру добору еквівалент­них експериментальної і контрольної груп, коли потенційні досліджу­вані з популяції мають рівні шанси взяти участь в експерименті й од­накову ймовірність бути приписаними до експериментальної чи кон­трольної груп, називають рандомізацією. Важливою властивістю вибірки є її репрезентативність — міра аде­кватності характеристик досліджуваних (вік, освіта, стать, соціальні й економічні умови їхнього життя тощо) відповідним характеристикам популяції, що вивчається. Ступінь репрезентативності визначає зов­нішню валідність експерименту. При цьому особливості розподілу на експериментальну і конт­рольну групи визначають внутрішню валідність експерименту. Сам розподіл проводиться таким чином, щоб відповідати критерію еквіва­лентності досліджуваних,що означає необхідність урахування всіх значущих характеристик досліджуваних, відмінності у вираженості яких можуть суттєво вплинути на залежну змінну. Якщо це не вдаєть­ся зробити, то при обробці даних використовують нормування ре­зультатів на величину значущого параметра.
Існують кілька стратегій відборудосліджуваних у вибірку. Це, по-перше, стратегія випадкового відбору, коли максимально можливій кількості членів популяції привласнюють індивідуальний номер і по­тім обирають необхідну кількість реальних досліджуваних за допомо­гою таблиці випадкових чисел. Тим самим кожному досліджуваному надаються рівні можливості бути членом вибірки, тобто брати участь в експерименті. Тому така стратегія ще носить назву технікарандомі­зації, або К-метод.

Якщо ж група потенційних досліджуваних є досить різноманіт­ною, використовується стратометрична стратегія, коли в популяції виокремлюються групи людей — страти (від грец. "страта" — проша­рок) з рівними показниками певних властивостей. Потім з кожної з груп (страт) випадково і пропорційно обираються реальні учасники експерименту, у зв'язку з чим дану стратегію також називають техні­кою рандомізації з попереднім виокремленням страт

Стратегія попарного відбору, або М-метод, стосується розподілу досліджуваних в експериментальну і контрольну групи, коли добира­ються досліджувані, еквівалентні за значеннями проміжних змінних. Для цього досліджувані тестуються за значущими змінними, за резуль­татами тестування складаються пари досліджуваних із приблизно рів­ними значеннями протестованих змінних. Потім один досліджуваний з пари розподіляється в експериментальну групу, а другий — в контро­льну. Різновидом цієї стратегії є підбір груп досліджуваних, вирівняних за всіма показниками, крім того, що нас цікавить. Тоді різницю в ре­зультатах груп за деяких умов можна приписати саме цьому показни­ку, за яким відрізняються дані групи

Чисельність вибіркив більшості випадків варіює від 1 до 100 осіб. Доцільно, щоб вибірка складала не менше 30-35 осіб, а з урахуванням природного "відсіву" слід передбачити чисельність вибірки на 5-10 % більше, ніж потрібно. У разі факторного експерименту кількість дослі­джуваних повинна не менш ніж у 3 рази перевищувати кількість пара­метрів, які реєструються в експерименті

10. Охарактеризуйте форми планування у психологічному експерименті

Під плануванням експериментув психології розуміють забезпечен­ня умов його проведення у відповідності із бездоганним експеримен­том. Логіка планування базується на індуктивних висновках, які сто­суються можливості розгляду незалежної змінної як фактора, що обу­мовлює експериментальний ефект.

При цьому, згідно з підходом Дж. Мілля, розглядають дві схеми, найпоширеніші у практиці експериментування.
Метод згоди. Якщо дві сукупності змінних викликають один і той самий ефект У, то він обумовлений спільною для цих груп змінною X: якщо (А, В, Х)^Уі (С, В, Х)=ї У, тоХ^У.
Метод розрізнення. Якщо група змінних, що містить фактор X, викликає ефект У, а та ж група без фактора І'призводить до негативного ефекту (-¥), то У обумовлений X: якщо (А, В, С, X) =>У г (А, В, С) => (-¥), тоХ=ї¥[4].
Планування експерименту спрямоване як нарозв 'язання змістових проблем — конкретизацію й операціоналізацію незалежної, залежної і додаткової змінних, так і на вибір процедури дослідів з метою реаліза­ції зазначеного індуктивного висновку щодо причинної обумовле­ності залежної змінної У незалежною змінною X.
У зв'язку з цим виокремлюють відповідні форми планування.Зок­рема, змістове планування передбачає:
1)обґрунтування конструктної й операціональної валідності експе­рименту;
2)розв'язання проблеми досягнення внутрішньої і зовнішньої валідності на основі обґрунтування експериментальної гіпотези, її операціоналізації і використання відповідних методичних процедур виміру змінних таким чином, щоб не втратити специфіку психічної реаль­ності;

3)здійснення вибору плану як форми експериментального контро­лю відповідно до особливостей базисного процесу, що реконструю­ється в експерименті згідно з його розумінням у рамках певної теорії.
Формальне планування спрямоване на вибір схеми, тобто плану ор­ганізації впливу незалежної змінної на залежну. Плану цьому кон­тексті представляє логічну схему, яка визначає характер і порядок різ­них фаз експерименту, кількість дослідів, контроль факторів, що за­грожують валідності експерименту, тощо.
Формальне планування часто поєднується з обґрунтуванням досто­вірності або значущості отриманих емпіричних результатів. Тут важ­ливо визначити, чи потрібне статистичне рішення, чи експеримен­тальний ефект "б'є в очі" (йдеться про експеримент, у якому очікуєть­ся настільки велика різниця між умовами, що статистичне рішення не потрібне).
У разі встановлення необхідності статистичного рішення, коли пе­редбачається наявність відносно невеликої, але стійкої різниці між умовами, визначається, яким чином буде оцінюватися експеримен­тальний ефект (за якими мірами зв'язку і відмінності), яким буде міні­мальний ефект, достатній для судження про значущість відмінностей (зв'язків), а також ймовірність помилки 1-го і 2-го роду (або альфа- і бета-рівень) Слід зауважити, що взагалі планування експерименту можливе за таких умов'.

1. наявність більш ніж одного рівня незалежної змінної, зокрема,наявність активних і пасивних станів незалежної змінної (оскільки висновок про експериментальний вплив ґрунтується на порівнянні показників залежної змінної в різних умовах незалежної змінної);

2. можливість виміру змінних за однією з видів шкал (номінальній, порядку, інтервалів чи шкали відношень);

3.можливість функціонального контролю рівнів незалежної змін­ної, коли дослідник може реально маніпулювати цією змінною або
здійснювати контроль шляхом підбору груп досліджуваних (інакше,коли дослідник використовує вже "готові" значення незалежної змін­ної як результати психодіагностики, він не може бути впевненим, що саме незалежна змінна визначила залежну);

4.формальне планування (вибір експериментальної схеми) дає мо­ жливість досягти внутрішньої валідності експерименту, гарантувати компенсацію артефактів (систематичне змішування і супутню несис­тематичну мінливість незалежної змінної з часом, ефекти послідовнос­ті, комунікативні артефакти тощо), забезпечити максимально можли­ве наближення до експерименту повної відповідності

Типи планування виокремлюють:1.залежно від характеру динаміки незалежної змінної (якісне і кіль­кісне);2.залежно від схеми порівняння (інтраіндивідуальний, міжгруповий, крос-індивідуальний);залежно від кількості незалежних змінних (простий і факторний)

Простий план, або план для однієї незалежної змінної, може бути реалізований у трьох варіантах. ^ Перший варіант план із попереднім і підсумковим тестуванням: передтест — експериментальний вплив — посттест (табл. 4). За цим планом можливе здійснення чіткого контро­лю внутрішньої валідності за рахунок зіставлення результатів експери­ментальної і контрольної груп. Водночас за такого плану існує загроза артефакту через вплив результатів тестування на досліджуваних і, отже, змішування тестового й експериментального впливу. Це обумов­лено тим, що зміст тестових і експериментальних завдань, як правило, подібний (оскільки в тестуванні вимірюється залежна змінна) і, отже, можлива сенсибілізація — підвищення чутливості досліджуваних до експериментального впливу. Крім того, джерелом артефактів може стати неодночасність тестування в обох групах одним експериментато­ром. Цей ефект неодночасності вимірювання частково долається в ре­зультаті рандомізації, коли досліджуваних з експериментальної і конт­рольної груп тестують у випадковому порядку.

11. Визначте сутність простого експериментального плану і охарактеризуйте його різновиди.

Під плануванням експериментув психології розуміють забезпечен­ня умов його проведення у відповідності із бездоганним експеримен­том. Логіка планування базується на індуктивних висновках, які сто­суються можливості розгляду незалежної змінної як фактора, що обу­мовлює експериментальний ефект. Планування експерименту — це процедура вибору числа та умов проведення дослідів, необхідних та достатніх для вирішення задачі досліджень із заданою точністю.
Види планів 1. Прості (однофакторні) плани - Досліди з відтворюваними умовами - Досліди із залученням двох незалежних груп (експериментальної та контрольної) 2. Комплексні плани - Плани для багаторівневих експериментів -факторні плани 3. Квазіекспериментального плани -Плани ex post facto - Плани експериментів з малим N 4. Плани кореляційних досліджень
Типи планування
виокремлюють: залежно від характеру динаміки незалежної змінної (якісне і кіль­ кісне);залежно від схеми порівняння (інтраіндивідуальний, міжгрупо- вий, крос-індивідуальний);залежно від кількості незалежних змінних (простий і факторний) Простий план, або план для однієї незалежної змінної, може бути реалізований у трьох варіантах. ^ Перший варіант план із попереднім і підсумковим тестуванням: передтест — експериментальний вплив — посттест . За цим планом можливе здійснення чіткого контро­лю внутрішньої валідності за рахунок зіставлення результатів експери­ментальної і контрольної груп. Водночас за такого плану існує загроза артефакту через вплив результатів тестування на досліджуваних і, отже, змішування тестового й експериментального впливу. Це обумов­лено тим, що зміст тестових і експериментальних завдань, як правило, подібний (оскільки в тестуванні вимірюється залежна змінна) і, отже, можлива сенсибілізація — підвищення чутливості досліджуваних до експериментального впливу. Крім того, джерелом артефактів може стати неодночасність тестування в обох групах одним експериментато­ром. Цей ефект неодночасності вимірювання частково долається в ре­зультаті рандомізації, коли досліджуваних з експериментальної і конт­рольної груп тестують у випадковому порядку.
Факторний планпередбачає перевірку впливу на залежну змінну кількох незалежних змінних. За такими планами, як правило, переві­ряються не тільки можливості впливу кожної з незалежних змінних, а й як кожна з незалежних змінних впливає одна на одну, тобто визна­чається взаємодія змінних (що можливо, наприклад, за дисперсійним аналізом Фішера). Для цього у факторному плані передбачається по­єднання рівнів незалежної змінної один із одним. Кількість цих поєд­нань визначає кількість експериментальних груп
Існує також можливість визначити взаємодію незалежних змінних, коли дія однієї з них на залежну змінну залежить від значення іншої. Наприклад, можна виявити, чи залежить характер очікування від тривалості очікування або чи очікування "зі страхом" по-різному впливає на час реакції залежно від часу очікування. Це можна встано­вити, порівнюючи порядок відмінності між 1 і 2 з відмінностями між З і 4. Якщо ці відмінності одного порядку — взаємодії нема, якщо різ­ного — є.
СЕНСИБІЛІЗАЦІЯ (франц. sensibilisation < лат. sensibilis — чутливий) — набуття організмом специфічної підвищеної чутливості до алергенів екзогенного та ендогенного походження. С. можуть спричиняти бактерії та віруси (їх антигени та токсини), хімічні речовини, в тому числі багато ЛП, промислові отрути та ін. Сенсибілізувальні властивості різних алергенів залежать не тільки від кількості введеної речовини, але й від її якісних особливостей та фізичного стану антигенів. Так, стан аутосенсибілізації виникає до власних ушкоджених білків внаслідок утворення в організмі аутоалергенів. Глобуліни кінської сироватки, як і еритроцити, більш анафілактогенні, ніж альбуміни та гемоглобін. ПОСТ-ТЕСТ Общий термин, используемый для обозначения любого теста, проводимого в конце эксперимента, учебной программы, курса подготовки и т.п. Посредством сравнения показателей пост-теста с показателями предварительного теста (2) можно получить измерение эффективности процедуры. Также называется конечным тестом. ПЕРЕДТЕСТ — тест, результати якого опрацьовують, інтерпретують, а завдання коригують для укладання остаточного варіанта тест

12. Визначте сутність інтерпретації результатів експериментального дослідження психіки і охарактеризуйте складові інтерпретації.

Під інтерпретацієюрозуміють сукупність значень (смислів), які приписуються певним чином різним даним. Отже, інтерпретувати експериментальні дані означає надати певний смисл отриманим у дослідженні результатам Виокремлюють такі рівні інтерпретації даних експериментально­го дослідження психіки: •змістовий, який передбачає якісний аналіз сукупності емпірич­них об'єктів (наприклад, учасників малої групи) і стосунків між ними (наприклад, міжособистісних взаємин), побудову моделі реальності(наприклад, соціометричну); •формальний, який полягає у кількісному аналізі сукупності результатів вимірів, коли кожному об'єкту приписується певний формальний символ (як правило, число) таким чином, щоб зв'язки між елементами системи відображали відповідні відношення між емпіричними об'єктами (наприклад, кількість виборів у групі певного її члена співвідноситься з його статусом у цій групі)].

Обробка даних у цілому спрямована на переведення "сирих" даних у значущі результати, пошук основних параметрів розподілу даних — показників центральної тенденції (моди, медіани, середнього арифме­тичного тощо) і дисперсії значень навколо цієї центральної тенденції. Першим кроком обробки є упорядкування даних, тобто їхня класи­фікація і групування через табулювання (складання таблиць, в яких результати розбиті по групах "сирих" значень, частот або відсотків), геометричне зображення залежностей між змінними (побудова полі­гонів частот, гістограм, графіків, графів, діаграм тощо). Далі, як правило, проводиться статистична обробка даних. Зокре­ма, у функціональних експериментах наоснові графічного зображен­ня даних проводиться пошук закону, який пов'язує залежну і незалеж­ну змінні

Пояснення експериментальних результатів полягає в кожному кон­кретному випадку у визначенні можливості характеристики встанов­леного типу відношень як часткового випадку вже відомого закону. Тобто при поясненні дослідник орієнтований на пошук більш широ­кої системи зв'язків, в яку можна долучити експериментальні факти. Взагалі розпізнають такі схеми пояснень: дедуктивна схема, за якої те, що пояснюється, являє собою логіч­ний наслідок певних пояснювальних посилань; Імовірнісна схема, за якою те, що пояснюється, хоча І не випливаєформально з пояснювального, але уявляється ймовірним за певнихзначень пояснювальних посилок; функціональнепояснення через висвітлення функції, яку відіграє те, що пояснюється, у складній системі дійсності; •генетичне пояснення через виведення характерних властивостей іособливості того, що пояснюється, як результату його попередніх ета­пів . Детально проблема пояснення в психології розглянута Ж. Піаже, який зазначає такі ознаки причинного пояснення, як можливість дедуктивного виведення і відповідність цього логічного зв'язку певному "реально існуючому" зв'язку . Виходячи з цього, Ж. Піаже виокремлює три фази пояснення екс­периментальних результатів, які були отримані в "істинному" (лабо­раторному) експерименті: 1встановлення загальних фактів або законів, констатація певної залежності; висновок про її вид. 2. дедуктивне виведення наслідку із причини (формально-логічний,підхід), коли даний закон виводится з інших, що його пояснюють; 3. змістовий підхід, тобто побудова реальної моделі ("субстрату"дедукції), або, інакше кажучи, реальності, на яку поширюється дедук­ція, що дає можливість зрозуміти, як виявиться встановлена закономірність у реальних фактах; при цьому субстратом може виступатиповедінка особистості, група, суспільство в цілому. Для експериментів, які проводяться з практичними цілями, логіка пояснення іноді спрощується. У цьому випадку встановлені психологі­чні закономірності безпосередньо співвідносять з їхніми проявами в реальній діяльності. Наприклад, у випадку перевірки гіпотези про біль­шу ефективність нового методу навчання порівняно з традиційними отримання відповідних даних в експерименті прямо інтерпретується як доведення того, що новий метод навчання є "кращим", ніж тради­ційні [4]. Існує багато форм психологічного пояснення унаслідок існування різноманітних моделей психічної реальності, серед яких виокремлю­ють: • психофізіологічний редукціонізм, коли навіть для складних психічних проявів прагнуть віднайти психофізіологічні механізми, як, на­приклад, Г. Айзенк, який виокремлені ним базові характеристики типів особистості — "інтроверсію — екстраверсію" пов'язує з рівнями кіркової активності, а "стабільність — нейротизм" — із силою реак­ції автономної нервової системи; особлива увага при цьому зверта­ється до лімбічної системи, яка, на думку вченого, впливає на мотива­цію й емоційну поведінку.- психологічнийредукціонізм, тобто пояснення дій через зведення їх,до одного й того ж причинного незмінного. принципу, наприклад, урамках фрейдизму активність людини пояснюється через переміщен­ня психічної енергії лібідо з органічної діяльності на власну (нарци-сизм) і на інших людей; •соціологічне зведення, коли психічний розвиток трактується якрезультат взаємодії в ході соціального життя (як, скажімо, в соціо-метрії Дж. Морено); •непсихологічне зведення — фізикалістське, коли психічні феномени порівнюються з фізичними структурами (наприклад, теорія поляК. Левіна), або органічне, коли психологічні явища зводяться до фізі­ологічних реакцій (наприклад, асоціації як елементарний психологіч­ний механізм зводяться до умовних рефлексів

Заключним моментом інтерпретації є узагальнення експеримен­тальних даних, яке полягає у виявленні об'єктів і умов дійсності, на які можна поширити результати експерименту.
Різновидами узагальнення є: - уагальнення ситуації або умов дослідження — просторово-часо­ вих, умов діяльності досліджуваного, - узагальнення відповіді; - узагальнення на рівні об'єкта дослідження(особистості та групи) - узагальнення відношеньіз часткового зв'язку між конкретними фактами (наприклад, дзвінок — виділення слини) до генералізованого узагальнення всіх видів подібної поведінки (умовний рефлекс як зв'я­зок між будь-якими незалежними один від одного стимулами)

Виокремлюють помилки узагальнення,які ґрунтуються на непра­вильних статистичних рішеннях(помилки першого і другого роду при ймовірності прийняття нуль-гіпотези), на неправильних висновках про впливнезалежної змінної через неврахування суттєвих додаткових змінних або помилок у розумінні співвідношеннятеоретичного твер­дження і емпіричного висловлювання в експериментальній гіпотезі (коли факти на користь експериментальної гіпотези в окремому екс­перименті трактуються як підтвердження теоретичних тверджень у цілому).

13. Охарактеризуйте сутність і особливості квазіекспериментального дослідження психіки.

Експеримент(від лат. experimentum - проба, дослід) - дослідницька стратегія, яка передбачає цілеспрямоване спостереження за певним процесом в умовах регламентованих змін окремих характеристик умов його протікання. Дослідження проводиться з метою перевірки гіпотези про причинно-наслідковий зв'язок між впливом незалежної змінної і зміненими станами об'єкта (залежної змінної

Квазіексперимент – це досліджен



Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

5 + 3 =